ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ І РОЗВИТКУ АВТОМОБІЛЯ

Про перший автомобіль в історії згадувалось ще в середині 18-го століття. У той час використовувалися в побуті паросилові машини, які могли перевозити людей. Існує думка, що автором креслень першого автомобіля був відомий винахідник Леонардо да Вінчі, але немає точного підтвердження, що це було дійсно так.

У ході розвитку галузі було багато різних варіацій транспортних засобів, які розрізнялися зовнішньо і за принципом роботи. Фантазія конструкторів не мала особливих меж.

Першим паровим автомобілем, що практично діяв, уважається "паровий віз" француза Ніколя-Жозефа Кюньо.

         

 Віз виготовили в 1769 р. Деякі його технічні дані. Вага воза складала 1 т, стільки ж довелося на частку самої парової машини. Машина передбачалася як потужна тягова сила для артилерійських знарядь і перевезення снарядів. Віз перевозив до 3 тон вантажів, пересувався зі швидкістю 2-4 км/год. Вся парова машина розташовувалася на передньому поворотному візку й у дію приводилися 9 передні колеса, тому з керуванням такої машини могли впоратися не менш двох чоловік. Недосконалість парової машини як такої та й всієї конструкції в цілому привело до того, що на випробуваннях стався нещасний випадок, що викликав поломку паромобіля. Парижани не побажали бачити його на своїх вулицях, а машина була здана в Консерваторію наук, мистецтв і ремесел. Кюньо мав численних послідовників. "Століття пари" породило ще кілька десятків подібних самоходів. Їх винаходили в різних країнах.

          Внесли свою лепту в розвиток парових автомобілів і російські дослідники. Так, в 1830 р. лафетний майстер Янкевич запропонував проект парового бистро ката. Проект передбачав використання оригінального для того часу казана з димогарними трубами, що значно знижувало масу машини. Швидкість паромобіля, за розрахунками автора, повинна була становити не менш 30 км/год. В 1837р. група дослідників на чолі з інженером Гурієвим виступила із пропозицією про створення сухопутних пароплавів у Росії. Цим досконально розробленим проектом передбачалося будівництво спеціальних доріг "колесопроводів" між великими містами країни. По дорогах повинні були курсувати парові тягачі із причепами - вагонами. Сама дорога повинна була являти собою дві широкі колії, вимощені дерев'яними шашками, поставленими торцями на основу. Така дорога була б дешевою, оскільки її виготовлення передбачалося з місцевих матеріалів. Але, на жаль, всі ці цікаві проекти не були реалізовані. 10 Класичною країною сухопутних пароплавів стала Англія. Тут уже в середині позапозаминулого століття зустрічалися найрізноманітніші конструкції паромобілей, від невеликих слабосильних машин до дійсних гігантів, що перевозили до півсотні пасажирів разом зі скарбом. Такими були чотири "паровики" Ґолсуорсі Брнея, які робили регулярні рейси й наїздили в 1831р. 6 тис. км. Таким був і перший омнібус Вільяма Черча (1832 р.).

Самим дивним у ньому були два великих колеса - по одному попереду й позаду, за допомогою яких він маневрував, і два бічних, які надавали йому стійкість. Машина курсувала більш-менш регулярно на лінії Лондон - Бірмінгем і вміщала 50 чоловік. Швидкість цього паровика досягала 10 миль/год (16 км/год). Омнібус У.Черча. Якийсь час парові автомобілі успішно розвивалися у Франції Їхні двигуни були оснащені гасовими пальниками замість вугільних топлень, стали більш легкими й потужними. Леон Серполле (1858-1907 р.р.) замінив казан довгою багаторазово вигнутою трубою-змійовиком. Запас води міг бути зменшений, змійовик швидко розігрівався. На парових візках почали застосовувати еластичні шини, рульову трапецію, диференціал, ланцюговий і навіть карданний привід від парової машини до ведучих коліс. Всі описані вище механізми можна знайти в конструкціях Андре Болле (1844-1917 р.) і його сина.

Автомобілі Болле розвивали швидкість до 38 км/год і були дуже схожі по компонуванню на майбутній класичний 11 автомобіль. У них передбачені навіть такі конструктивні елементи, як незалежна підвіска колеса й металевий кузов, що одержали поширення на автомобілях лише в 30-х роках XX століття. Парові автомобілі. Однак паровий двигун XIX століття мав дуже багато недоліків. Один тільки старт парового автомобіля вимагав великої спритності й забирав багато часу. У шляху машиніст повинен був стежити за рівнем води в казані, через кожні 30-40 км його потрібно було заправляти. Парова машина була недостатньо надійна й практично недоступна для масового споживача.

У якийсь період часу автомобіль розцінювався більше як предмет розкоші, і не всі могли собі дозволити придбати таку річ. Одночасно з цим, в 1884 році, був створений автомобіль на паровій тязі, він називався La Marquise (офіційна назва – De Dion-Bouton et Trepardoux).

 Ще в 1806 році з’явилися машини, що працюють на пальному газу і мали двигун внутрішнього згоряння. Потім в подальшому, в 1885 році, були відомі випадки використання газолінового або бензинового двигуна внутрішнього згоряння.

В 1885 р. Готліб Даймлер одержав патент на чотиритактний двигун, що міг працювати на бензині. Частота обертання вала двигуна Даймлера була в 4-5 разів більша, ніж у газових двигунів, і досягала 450-900 об/хв, а потужність на 1 л робочого обсягу вдвічі більше. Відповідно могла бути зменшена маса. До транспортної специфіки додамо закритий картер двигуна, заповнений мастилом і захищений рухомими частинами від пилу й бруду. Охолодженню води в навколишній "сорочці" двигуна сприяв пластинчастий радіатор. Для пуску двигуна служила заводна рукоятка. Однак є підстави думати, що створення першого ДВЗ пов'язане з ім'ям нашого співвітчизника, морського офіцера О. Костьовича, який наприкінці 70-х років позаминулого сторіччя створив проект дирижабля, якому вирішив дати назву "Росія". В якості рухомої установки для повітряного гіганта 13 Костьовичзапропонував ДВЗ власної конструкції, що працював на бензині. Оригінально й сміло задуманий двигун був багатоциліндровим. Це давало можливість при порівняно невеликій масі одержати потужність 80 к.с. (59 кВт) і забезпечувало більшу плавність роботи. Вісім циліндрів були розташовані горизонтально. Двигун мав електричне запалювання, у ньому була придумана водяна система охолодження. В 1882-84 роках цей двигун був виготовлений на Ахтирській судноверфі. Нині він зберігається в Москві у музеї авіації й космонавтики ім. Жуковського. Створення перших автомобільних двигунів Г.Даймлера тісно пов'язане з Росією. В офіційній фірмовій (1935 р.) біографії Г.Даймлера сказано: "В 1881 р. Г.Даймлер об'їздив Росію, щоб на місці познайомитися з нафтою. 1882 р. став поворотним у житті Даймлера, цей рік можна вважати роком народження автомобільного двигуна, хоча сам двигун був готовий тільки в наступному році". Чому саме подорож у Росію знадобилося Г.Даймлеру для здійснення його задумів? У Росії вже працював завод по перегонці сирої нафти в гас. Хімік О.А.Літній провів експерименти й довів, що перегонка нафти і її залишків через розпечені залізні труби дає різні продукти, зокрема, таке пальне, як бензин. Легке нафтове паливо було саме тим, що шукав Даймлер для екіпажного двигуна. Крім того, він ознайомився з машинобудівною технікою, побував у містах Москва, Тула, Київ, Одеса, Харків.

З появою ДВЗ було все необхідне для створення легкого саморушного екіпажа-автомобіля. Зареєстровано 416 патентів на почесний титул винахідника автомобіля. Однак з них найбільш помітний слід в історії створення автомобіля залишили не більше п'яти. Зиґфрід Маркус (1831-1898 р.) створив в 1875 р. безкінний візок, 14 здатнийїздити без допомоги коня. Треба, однак, відзначити, що другий візок З. Маркуса (1887 р.) діяв недосконало (рис. 4.9). З.Маркус запропонував цікаві рішення окремих механізмів машини, наприклад, карбюратор. Рис. 4.9. Перші прообрази автомобіля. Джордж Селден (1846-1932 р.) в 1879 р. зробив патентну заявку на пристрій автомобіля. Однак, оскільки в його конструкції двигун був змонтований на передній осі й повертався разом з нею, прийнято вважати машину Селдена не автомобілем, а візком з моторним передком. Едуард Деламаре-Дебутвіле (1856-1901 .р.р.) в 1881 р. одержав патент на візок із пристосованими до нього механізмами. Існує лише копія, відтворена вже в наші дні по патентному схематичному кресленню. Високої честі винахідників автомобіля визнані гідними Готліб Даймлер (1834-1900 р.) і Карл Бенц (1844-1929 р.). Обоє побудували діючі саморушні візки в 1885 р, і в 1886 р. уточнили патенти. К.Бенц побудував триколісну машину, перша машина Г. Даймлера була двоколісною, а друга – чотирьохколісною (рис. 4.10). Таким чином1886 р. став роком народження автомобіля. У деяких публікаціях того часу згадується прізвище промисловця О.І. Путілова, що в 1882 році із групою інженерів створив саморушний екіпаж з бензиновим двигуном. Приводиться факт, що начебто в одному із приволзьких міст автори демонстрували свою розробку в дії. Однак достовірних джерел, які підтвердили б реальність існування автомобіля О.І. Путілова нема, тому дослідники, говорячи про історію автомобіля, обмежуються тільки згадуванням про цього винахідника. Першим автомобілем, що взагалі з'явився в Росії, уважається автомобіль марки Панар-Левассор, що в 1891 р. роз'їжджав по вулицях м. Одеси. Першим російським автомобілем уважається конструкція лейтенанта військово-морського флоту Євгенія Олександровича Яковлєва (1857-1898 р.), створена їм в 1896 р. разом з гірським інженером Петром Олександровичем Фрезі, власником каретних майстерень. Машина демонструвалася на Всеросійській художній виставці в Нижньому Новгороді й по тим часам анітрошки не уступала іноземним зразкам. Одноциліндровий чотиритактний двигун здатний був розвивати швидкість до 21 км/год; запалювання здійснювалося від батарей сухих елементів. На відміну від іноземних зразків у ньому регулювалася подача не палива, а паливо - повітряної суміші. Оригінальними були також клапанна група, гальма з ручним і ножним керуванням

Перше конвеєрне виробництво автомобілів було розпочато в 1889 р. в Німеччині Карлом Бенцем.

І вже до початку 20-го століття масове виробництво авто почали виробляти у США. А конвеєрне виробництво автомобілів, котре запровадив на своєму автобудівному заводі Генрі Форд, значно знизило їх ціну і зробило масовість використання.

 

Також на початку 20-го століття, з’явилися агрегати, що працювали на

електриці.

Відомо, що в 1900 році, Фердинанд Порше, відтворив електромобіль, у якого було цілих 4 колеса, а в них розташовувалися електродвигуни, вони-то і приводили їх у рух. А в 1902 році, фірма «Spyker», що знаходилася в Голландії, випустила свій перший гоночний автомобіль вже з повним приводом. Ця машина була оснащена міжосьовим диференціалом. Вже в 1910-х роках, в Нью-Йорку, в таксі працювало до 70 тисяч електромобілів. Однак надовго вони не затрималися, бо була особлива зацікавленість до створення більш екологічно чистого та малотоксичного авто.

Цікаво, що в 1906 році автомобіль фірми «Stanley», яка належала двом братам – Едгару і Фрілану Стенлі, встановив рекорд швидкості – 203 км/год. Вражає, чи неправда? Тільки от більше дивує те, що автомобіль працював на паровій тязі і розвивав просто божевільну швидкість. А модель авто, випущена в 1907 році проїжджала, всього лише на одноразовій заправці водою, повні 50 миль. Подумати тільки, за якихось 10-15 хвилин після запуску авто, необхідний тиск пару було легко досягнуто. Ось тому-то ці машини і користувалися особливим попитом у поліцейській та пожежній службах Нової Англії. На той період, фірма «Stanley» щорічно виробляла близько 1000 одиниць автотранспорту. А ось вже в 1909 році, ці ж брати відкрили в штаті Колорадо перший готель класу люкс. Гостей, що зупинялися в цьому готелі, від залізничної станції привозив паровий автобус. За фактом, так і з’явився автомобільний туризм. Компанія «Stanley» випускала автомобілі, що працюють на паровій тязі, аж до 1927 року. Незважаючи на свої плюси, все ж парові автомобілі зійшли з ринку, ще до середини 20-го століття, через свою дорожнечу і деякі складнощі при експлуатації.

У перебігу всієї своєї історії, автомобіль пережив кілька етапів «еволюції». Так, наприклад, парові і електромобілі, відносять до раннього етапу розвитку засобів пересування. За раннім етапом слідує ера Ветеранів. За цей період часу були створені такі машини, як Mercedes, Panhard et Levassor (1889 р.), за ним через два роки з’явилося Peugeot.

Відомо, що до початку 20-го століття, автотранспортна промисловість Європи помітно розквітла, особливо це відчувалося у Франції. Але і США не відставало. Однак у період Ветеранів автомобіль був більше предметом розкоші, ніж для використання за призначенням. Виробництво автомобілів ще не було настільки розвинене, тому траплялися часті поломки, адже доріг, придатних для машин по суті і не було. Незважаючи на великий попит користування транспортом, паливо було важко дістати. А машина, яка була в експлуатації більше півроку – не мала ніякої цінності, адже конвеєрне виробництво було відмінно налагоджено. І все ж відбулася та ситуація, яка виправдала корисність використання авто. Все завдяки дружині творця Mercedes, Карла Бенца, коли на авто було подолано відстань в 106 км практично без проблем.

В подальшому, конструкція автомобіля пройшла через безліч етапів. Зовнішній вигляд і принцип роботи агрегату постійно видозмінювався. За всю історію існування автомобіля, яка і донині не припиняє розвиватися, було сконструйована і випущена незліченна кількість екземплярів.

Звичайно ж автомобіль є одним з найбільш зручних, а іноді навіть і найекономічнішим транспортним засобом. І я дуже сильно сумніваюся, що він вийде з моди ще пару десятків років …